Моя стежина у житті
Щоранку я йду до школи. Вона не лише місце моєї роботи, вона – другий дім, в якому теж є свої радості, турботи й проблеми…
Існує безліч професій. Не буду поділяти їх на головні і другорядні. Вони всі важливі. Та серед всіх професій є особлива і відповідальна – учитель. Я
–
учитель початкових класів. Перший учитель…Чи, як іще кажуть, друга мама. Як це
звучить почесно і ласкаво!Але,водночас, як відповідально бути першим учителем. Адже
мені довірили батьки найдорожче, що у них є, - своїх дітей. І від мене, першого
вчителя, залежить, як складеться шкільне життя дитини. Тільки повага і довіра,
щира любов до дітей можуть створити атмосферу взаєморозуміння, побачити в
кожній дитині особистість. Ще Сократ більше двох тисяч років тому писав: « В
кожній людині - сонце, тільки дайте йому
світити». Кредо означає «вірю». В що я вірю? Я вірю, що кожна дитина талановита. Талановита
по-своєму. Моє завдання,як учителя,- виявити унікальний потенціал кожного учня,
допомогти дитині проявити свої кращі якості, розкрити себе. Саме тому провідною
ідеєю мого педагогічного досвіду є вибір найбільш ефективних
технологій, засобів і форм організації спільної діяльності вчителя та учня.
Використання ігрових та інноваційних технологій – ефективний спосіб зацікавити
учнів. Доводиться,звичайно, багато вивчити, підготувати. Але,бачачи результат,
не шкода ні часу, ні сил. А вдячні,
захоплені погляди школярів – справжня
нагорода за працю. Дуже хочеться, щоб мої школярі вміли радіти, співпереживати,
дружити і вірити у свої сили, завжди
вибирали правильні життєві рішення.
Щодня
я відкриваю двері класу,і до мене спрямовуються погляди моїх учнів,їх світлі, ясні оченята – допитливі,
добрі,оцінюючі кожен мій крок. Вони багато чого чекають від мене. Я дарую для
них щастя відкриттів і спілкування, бо я - учитель, який має допомагати дітям у
всьому. Я разом із ними роблю відкриття, разом із ними роблю перші кроки не
тільки у світ знань, але і в реальний світ,
у свій світ, у своє життя.
Так приємно гордитись
своїми учнями, які отримують маленькі перемоги на кожному уроці, коли без
помилок пишуть диктанти, з легкістю орієнтуються в складному матеріалі, не
бояться творити і помилятись. І важко виразити словами відчуття захоплення,
коли бачиш сяючі оченята дітей і не
можеш вибратись із тісного кола дітей, бажаючих щось запитати, про щось розповісти,
просто постояти поруч. Саме в ці хвилини починаєш відчувати, що ти потрібна
дітям, що вони від тебе чекають теплого
слова , похвали, щоб посміхнутись у відповідь своєю дитячою посмішкою.
Заради таких миттєвостей варто жити, адже саме в такі хвилини в мене співає,
радіє душа. Чи не щастя це?
Змінюються діти,змінююсь і я разом з ними.
Мені подобається роздумувати про світ очима дітей. Знаходити в цьому радість та
насолоду. Думати про своїх школярів. Співпереживати їхнім успіхам та невдачам.
Нести відповідальність за них. Любити… Так, для мене «учитель» - не професія,
не суспільне положення, не хобі, не робота… Для мене бути учителем – це значить
жити і бути щасливим.
« Робота –
моя найперша насолода», - стверджував Моцарт Вольфганг Амадей. Тож будемо
насолоджуватись нею, володіючи великою силою кожного учня - їхніми серцями.
Я люблю свою
професію і дуже рада, що доля дала мені можливість називатись цим непростим,
але прекрасним словом «
Учитель».
Минають дні,
роки. Змінюються часи, але не змінюється моє педагогічне кредо:
«Учитель – скрипаль
дитячих сердець: як поведе смичком, таку мелодію почує».
-
учневі
потрібно віддавати не тільки деяку суму знань, але і частинку своєї душі;
-
повага
між учителем і учнем повинна бути взаємною;
-
«
поганий» учень не є погана людина;
-
учитель
лише тоді зможе навчити чомусь дітей, коли він любить їх і свій предмет.
Завтра
буде новий шкільний день. Завтра на мене
знову будуть дивитись очі. Очі моїх школярів. Я щодня спішу на зустріч зі
своїми малюками.
